Недвижимый Оффтоп

Gony а почему всех гоните на картофельные поля трудиться? Сами то-как ? Большого желания видимо не изъявляете ? Пример не покажите на личном примере ?

А он будет торговать акциями картофельных полей.

Цитата "nokturnal mortum":

Купчиха,нет проблем..за ящик водки отдадите мне свою хатынку? или за 10 мешков картошки?

Смотря сколько тысяч бутылок в ящике и тонн картохи в мешке.

Цитата "Владимир Коломейко":

Цитата "flyman":

Не тре розводити демагогію.
Переважно житло було або у комунальній або відомчій власності або іншій формі суспільної власності, а не приватної.

Мове йде не про те, кому належало житло за "соціалізму".
Мова йде про те, що за це житло більшість людей працювали десятки років.
І багато з них працювали не там, де їм хотілось, а там, де "давали" житло. Спочатку гуртожитки, потім малосімейки, потім панельки...
Кожен з цих етапів був епохальним. Навколо цього у багатьох родинах все життя крутилось.

Не надо обобщать, по-всякому было.Некоторые в складе сидели на зарплате в 80 рублей\лично знаю\ и через три года трешка с ремонтов под ключ, у меня была зарплата 150 рублей, а построиться в то время стоило тысяч 20. Вот и считайте, стоило или нет.Десятки років стояли в черзі,тричі ха Елементарно.Дорослі діти вважались окремими членами, тож можна було виписатись у батьків в Киеєві і приписатись у родича,от і привід стати в чергу. Так люди і робили в Києві та інших містах І жили фактично з батьками і стояли в загальній черзі. Наприклад ,з провінції дійсно вербували на працю в Київ,надавали гуртожиток, високу зарплатню і через 2-5 років житло. По-вашому це було погано? Важко працювати не багато охочих, от і заохочували и зарплатнею і житлом.Більшість з вас не жили в той час і не знають реальності.Нехай Буд розповість як його батьки одержали житло і скільки часу це потребувало.Також він знає як інші отримували в той час.Теоретично житло надавалося в користування державою, практично переходило нашадкам , які були там приписані.Йогоне можна було продавати.Після перебудови щоб кинути кістку нашим людям і вони були щасливі,то їм дозволили приватизувати житло.
І не треба оплакувати ті часи.Навпаки,зараз працюють не там де хочеться, а там де можливо заробити щоб вижити.І скільки людей освічених змушені були залишити свою юлюблену роботу,взяти кравчучку та їхати поневірятись.В класі мого сина лише один хлопчик\ мій\ стараноо вчився та ще двійко дівчат.І треба було себе ще тримати щоб над тобою не насміхались що ти щось знаєш В мої часи добре вчитись було приємно,до тебе хзвертались слабші учні за допомогою, чекали підказки,всі хотіли мати чякщо не знання,то хоч гарну оцінку для батьків, батьки картали недбалих учнів. Що зараз ми і так всі знаємо.

Цитата "trastin":

Не надо обобщать, по-всякому было.Некоторые в складе сидели на зарплате в 80 рублей\лично знаю\ и через три года трешка с ремонтов под ключ, у меня была зарплата 150 рублей, а построиться в то время стоило тысяч 20. Вот и считайте, стоило или нет.Десятки років стояли в черзі,тричі ха

построится где и что стоило 20 тыщ??? и в какие года?

у меня родители в начале 80х "построили кооперативную 3шку" в Киеве, новая панелька на спальнике 70квадратов с отделочным ремонтом (ну как тогда строили обои простые линолеум и тп) и все это стоило 9500 руб. в рассрочку на 10 лет.

Цитата:

Не надо обобщать, по-всякому было.Некоторые в складе сидели на зарплате в 80 рублей\лично знаю\ и через три года трешка с ремонтов под ключ,

Может это была кооперативной квартира, может кладовщик или кто-то из членов семьи участвовал в программе МЖК( молодежное жилищное строительство). Строили МЖК будущие жильцы: молодые семейные рабочие,специалисты, научные сотрудники и представители др. профессий,
не имеющие возможности получить отдельную квартиру от государства или предприятия или не желающие годами ждать своей очереди на квартиру. А может и в порядке очереди, только не кладовщик, а кто-то из членов семьи( жена, родители), годами стоявших на очереди.

Цитата:

trastin писал(а):Не надо обобщать, по-всякому было.Некоторые в складе сидели на зарплате в 80 рублей\лично знаю\ и через три года трешка с ремонтов под ключ, у меня была зарплата 150 рублей, а построиться в то время стоило тысяч 20. Вот и считайте, стоило или нет.

Это именно тот случай, когда необходимо обобщать.
Было, действительно, по-разному.
Зав.склада при окладе 80 рублей мог построить дом за 20000.
Толковый активист-комсомолец мог попасть на номенклатурную должность (например, в партийные или комсомольские органы) и получить жилье за несколько месяцев.
Были предприятия (преимущественно в провинции), которые привлекали толковых специалистов с помощью служебного жилья. Без этого киевского специалиста в провинциальный город не заманишь.
Но все это – исключения из правил.
Согласно же общим правилам, нужно было стоять в очереди на квартиру лет 10-20 (зависело от предприятия и города). Если предприятие жилья не строило, то нужно было стоять на квартирной очереди в райисполкоме. Там приходилось стоять дольше.

Нормы постановки на квартирную очередь были очень жесткими. Насколько помню, речь шла о санитарной норме на человека (это столько, как в общежитии). Для ветеранов труда были облегчения (проживание в общей квартире или меньше 8 кв.м на человека).
Для больных открытой формой туберкулеза свои нормы.

Кооперативную квартиру мог построить далеко не каждый. А лишь тот, кто стоял в очереди (в кооперативной или в квартирной). Нормы постановки в кооперативную очередь тоже были достаточно жесткими (но, естественно, мягче, чем на квартирную).

Цитата:

Елементарно.

Элементарного вообще ничего не было. Все было либо очень сложно, либо крайне сложно.

Цитата:

Дорослі діти вважались окремими членами, тож можна було виписатись у батьків в Киеєві і приписатись у родича,от і привід стати в чергу. Так люди і робили в Києві та інших містах І жили фактично з батьками і стояли в загальній черзі.

Можливо, хтось з родичів і прописував у себе приїзджого. Але я про таке ніколи не чув (хоча чутки тоді розповсюджувались миттєво).
По-перше, прописати можно було тільки найближчого родича (мовляв, у нас одна родина). По-друге, прописана людина набувала такі ж самі права, як і всі інші. Наприклад, могла розділити лицевий рахунок (оце, мовляв ваші кімнати, а це моя).
Правда, така прописка була однією з форм продажу квартири. Практикувались фіктивні шлюби. Після шлюбу – прописка. Потім розлучення. Людина з пропискою могла претендувати на кооперативну чергу. Поки черга не підійшла – орендувала житло.
Як варіант, на такі фіктивні шлюби йшли кияни, в яких підходила черга на житло.
Але на все це було потрібно багато років.

Цитата:

Наприклад ,з провінції дійсно вербували на працю в Київ,надавали гуртожиток, високу зарплатню і через 2-5 років житло.

Можете навести приклади? Та ще й масові. Наприклад, ось підприємство; його побудували за декілька років і всім працівникам за 2-5 років надали житло.
Тільки про бараки, що й досі стоять, писати не варто.

Моя мати більше тридцяти років працювала дільничним лікарем-педіатром саме у тому районі, де були гуртожитки Будіндустрії та заводу «Арсенал» (Нижній Печерск, Звіринець, Верхня та Нижня Теличка). За цей час лікувала навіть онуків своїх перших пацієнтів. Всі ці роки розказувала про те, в яких умовах люди живуть, скільки часу перебувають на квартирних чергах.
Так от, жили робітники у гуртожитках багато років; в кімнаті двоє сімей з дітьми. Бувало, що в кімнаті гуртожитку жили четверо дорослих і троє дітей. І це були робітники будівельники, деревообробники, машинобудівники, водії…
З гуртожитка їх потім переселяли в малосімейки (залишаючи при цьому на квартирному обліку). А вже років через 10-15-20 надавали житло на околицях.

Приблизно таку ж саму картину я спостерігав і в інститутах академії наук. Більшість моїх колег не були киянами, прийшли на роботу після ВУЗів за призначенням. У всіх було вказано, що надається житло – гуртожиток.
Товстелезні списки квартирної черги висіли на видному місці, і там було сказано хто і скільки років перебуває у загальній черзі, у черзі пільговиків (різних категорій), у черзі, яка «першочергова». Списки тих, хто одержав квартири, теж висіли. І там було вказано: хто, де і яку квартиру одержав.
Загальне враження від тих списків і черг було одне: морок (російською – мрак).
- - - - - - - - -
Киянам, звісно, було простіше. Але всі ці проблеми і їх торкались.
У мешканців центральних і прицентральних районів були й свої специфічні проблеми. Їх весь час намагались виселити на околиці.
Основна причина – запланований ремонт будинку. Наприклад, у моєму будинку розмови про ремонт і виселення йшли років з двадцять. Багато хто з мешканців не робив ремонти, очікував. А сусідній будинок таки виселили (років шість висиляли, ремонт при цьому не робили, тому будинок таки занепав). А як прийшов «капіталізм», то ремонт там зробили, і хтось, напевно, заробив величезні гроші, коли розпродали його.

Цитата "mimmo":

Цитата:

Не надо обобщать, по-всякому было.Некоторые в складе сидели на зарплате в 80 рублей\лично знаю\ и через три года трешка с ремонтов под ключ,

Может это была кооперативной квартира, может кладовщик или кто-то из членов семьи участвовал в программе МЖК( молодежное жилищное строительство). Строили МЖК будущие жильцы: молодые семейные рабочие,специалисты, научные сотрудники и представители др. профессий,
не имеющие возможности получить отдельную квартиру от государства или предприятия или не желающие годами ждать своей очереди на квартиру. А может и в порядке очереди, только не кладовщик, а кто-то из членов семьи( жена, родители), годами стоявших на очереди.

Кладовщик тот воровал по-черному (ИМХО). Других объяснений просто нет. 20000 стоил дом в хорошем месте (например, в Конче-Заспе). А такие дома кладовщикам не раздавали.
Относительно МЖК.
Чиновники под этой вывеской в эпоху перестройки забирали дома в центре Киева. Бывших жителей поселяли на околицах, часть квартир отдавали МЖК, а основная часть шла руководству города.

Питання таке.
Мова іде про "нерегумовськ", який мав статус столиці, і куди була достатня кількість бажаючих, чи про те як отримати житло взагалі в УРСР?
Як на мене, норма "дати житло молодому спеціалісту" дотримувалася (3, іноді трохи більше років, а також гуртожитки + малосімейки і т.д.).
Але зараз ніби ніхто-нікому нічого не винен.
І тому люди намагаються заробити на житло самі.
Точні не більше, бо ціни роздуті до небес, що стопорнуло РН та суміжні галузі, і звичайна жадність і тупість не дає можливості, тим хто має гроші, придбати житло в розумну ціну.
А житло "отримане надурняк" - якщо Ви маєте схему оцінки "кількість пророблених років у СРСР = $ХХХХ", то приведіть методику. Я, наприклад знаю лише ту, якою користується БТІ.
Крім того, люди отримували крім квартир гроші, послуги освіти, медицини, і т.д.
Фраза "люди працювали на квартиру роками/десятиліфттями" мені нагадує
"Мы работаем в газу, пыли и на целине с 15 (14, 13, 10) лет, а вот ты…"
І взагалі, до чого розмова про те що було при СРСР, коли зараз є конкретна ситуація, коли в населення нема грошей щоб купити, а в будівельників щоб (до)будувати, у банків - дати іпотеку, а в уряду - спонсурувати хоч одну із цих суб"єктів відносин на РН.

Цитата "nokturnal mortum":

Gony а почему всех гоните на картофельные поля трудиться? Сами то-как ? Большого желания видимо не изъявляете ? Пример не покажите на личном примере ?

Мабуть тому, що
СМИ: В Донецке резко подорожал картофель
В Донецке продолжают расти цены на продукты питания, особенно на овощи. Так, цена на картофель достигает 15 грн за килограмм
https://www.ukr.net/news/jekonomika/SMI_V_Donecke_rezko_podorozhal_kartofel-5012046.html?cat_id=3®_id=0&subject_id=0&pos=30

Цитата:

Кладовщик тот воровал по-черному (ИМХО). Других объяснений просто нет. 20000 стоил дом в хорошем месте (например, в Конче-Заспе). А такие дома кладовщикам не раздавали.

Владимир Коломейко, тот кладовщик не дом построил, а квартиру трехкомнатную получил. Трастин привела цену дома в 20.000 по отношению к своей зарплате, которую она получала в то время по месту работы.

Цитата:

Як на мене, норма "дати житло молодому спеціалісту" дотримувалася (3, іноді трохи більше років, а також гуртожитки + малосімейки і т.д.).

Возможно в Тернополе так и было( если не ошибаюсь, вы из этого города), но в крупных обласных городах - Киев, Харьков, Донецк, Днепропетровск, Одесса, Львов и т.д. - дела обстояли с получением жилья именно так, как описал ситуацию, Владимир Коломейко.

Цитата:

не дає можливості, тим хто має гроші, придбати житло в розумну ціну.

И какой, в вашем случае, должна быть сумма, чтоб иметь возможность купить жилье за разумную цену? Спрашиваю, так как "иметь деньги" у каждого выражается в разных суммах накоплений. Для кого-то и 10.000 $ запредельная сумма...

Цитата "Иззет Кизиларслан":

А он будет торговать акциями картофельных полей.

сам знаю людей которые живут с капошки. гони им не нужен =мы не в европе..

Цитата "flyman":

Питання таке.
Мова іде про "нерегумовськ", який мав статус столиці, і куди була достатня кількість бажаючих, чи про те як отримати житло взагалі в УРСР?
Як на мене, норма "дати житло молодому спеціалісту" дотримувалася (3, іноді трохи більше років, а також гуртожитки + малосімейки і т.д.).
Але зараз ніби ніхто-нікому нічого не винен.
І тому люди намагаються заробити на житло самі.
Точні не більше, бо ціни роздуті до небес, що стопорнуло РН та суміжні галузі, і звичайна жадність і тупість не дає можливості, тим хто має гроші, придбати житло в розумну ціну.
А житло "отримане надурняк" - якщо Ви маєте схему оцінки "кількість пророблених років у СРСР = $ХХХХ", то приведіть методику. Я, наприклад знаю лише ту, якою користується БТІ.
Крім того, люди отримували крім квартир гроші, послуги освіти, медицини, і т.д.
Фраза "люди працювали на квартиру роками/десятиліфттями" мені нагадує
"Мы работаем в газу, пыли и на целине с 15 (14, 13, 10) лет, а вот ты…"
І взагалі, до чого розмова про те що було при СРСР, коли зараз є конкретна ситуація, коли в населення нема грошей щоб купити, а в будівельників щоб (до)будувати, у банків - дати іпотеку, а в уряду - спонсурувати хоч одну із цих суб"єктів відносин на РН.

"Мы работаем в газу, пыли и на целине с 15 (14, 13, 10) лет, а вот ты…" В конце концов не детдомовские же все !!Можно было оставаться работать у себя ,тогда работы везде было предостаточно !!Вот работники бюджетных отраслей в Киеве действительно много лет стояли в очереди,для очередников строилось мало.Хотя в провинции строили много.А кто жил в бараках... Кто им доктор и кто заставлял?В 70-е года кирпич был по 18 рублей за тысячу,зарплата учителя 80 рублей.Знаю точно,рядом с домом кирпичный завод. Вот и считайте когда лучше жилось.

Цитата "flyman":

Питання таке.
Мова іде про "нерегумовськ", який мав статус столиці, і куди була достатня кількість бажаючих, чи про те як отримати житло взагалі в УРСР?
Як на мене, норма "дати житло молодому спеціалісту" дотримувалася (3, іноді трохи більше років, а також гуртожитки + малосімейки і т.д.).

На це питання у мене немає загальної відповіді.
Дуже багато залежало від конкретного підприємства.
Якщо підприємство будувало власне житло (або фінансувало будівництво на паях з іншими), то черга посувалась. Якщо ні – то черга могла стояти на місці скільки завгодно років.
Директори великих підприємств (у невеликих і середніх містах) мали на своєму підприємстві майже диктаторськи повноваження. Вони мали «службові квартири», мали свої місця у готелях. І надавали їх на свій розсуд.
Крім того, директори могли запросити випускників ВУЗів, і надати їм житло у першу чергу (посунувши всю чергу назад).

Багато залежало і від міста. Були міста, які будували багато житла; а були такі, що майже не будували. Зате надавали можливість мешканцям будувати власним коштом.
Київ будували посиленими темпами. А на периферії міська влада будувала дуже мало. Розраховувала на підприємства та самих мешканців.

І ще треба враховувати таке явище, як «лімітування кількості приїзжих у великих містах».
Тут кожне підприємство зверталось до директивних органів (ЦК, Ради міністрів) з проханням надати право прийняти на роботу таку-то кількість приїзжих. Директивні органи встановлювали ліміти на приїзжих для кожного підприємства (звідселя і термін «ліміта»). Скажімо, треба будувати місто – надавали ліміти на приїзжих будівельників.
На дуже високих рівнях вирішувалися питання про позачергове надання житла номенклатурі, а також найбільш заслуженим громадянам (наприклад, академікам, деяким професорам, членам творчих спілок…)

Цитата:

Але зараз ніби ніхто-нікому нічого не винен.
І тому люди намагаються заробити на житло самі.

Квартирна черга існує. Але майже не просувається.
Лімітів на приїзжих давно немає. Підприємства самі мають вирішувати як їм заохочувати молодих спеціалістів. Хтось заохочує грошима та перспективами. А хтось житлом.

Цитата:

А житло "отримане надурняк" - якщо Ви маєте схему оцінки "кількість пророблених років у СРСР = $ХХХХ", то приведіть методику. Я, наприклад знаю лише ту, якою користується БТІ.

БТІ, якщо не помиляюсь, оцінює лише вартість будівельних матеріалів та будівництва конкретного будинку. Та ще з врахуванням амортизації. Якщо будинок розрахований на 50 років експлуатації (і ніяких ремонтів там не робилось), то через 50 років він зовсім нічого не вартий.
Реальна ж вартість будинку і в першу, і в другу, і в третю чергу залежить від того, де він знаходиться.
Тому методика оцінки будинку базується на такому суб’єктивному критерії, як привабливість того місця, де будинок знаходиться.
Це було, є і буде.
Інша справа, що оцінка далеко не завжди базувалася на кількості грошей.
Щоб одержати квартиру, люди повинні були не тільки чекати в чергах, але й пристосовуватись до тих спеціальностей та підприємств, де надавали житло. Підлаштовувати під них все своє життя; погоджуватися працювати за копійки (зазвичай підприємства заманювали працівників або грошима, або перспективами надання житла).
Наприклад, службове житло (як правило, у вигляді маленької кімнати у комунальній квартирі) надавали двірникам. Років через 15-20 це «службове житло» переводили у категорію звичайного. І таким чином двірник одержував власну кімнату. Ось за це він і працював (платня двірникам була жалюгідною). А міг і не працювати (хата в селі була майже у кожного, але жити там не хотіли).
В яку суму Ви особисто оціните необхідність працювати 20 років двірником за київську прописку та кімнату в комунальній квартирі?
А щоб було легше відповісти на це питання, то додам, що постійну київську прописку одержувала ще й родина двірника. Діти таким чином ставали киянами, і в них вже були зовсім інші перспективи.

Цитата "trastin":

А кто жил в бараках... Кто им доктор и кто заставлял?В 70-е года кирпич был по 18 рублей за тысячу,зарплата учителя 80 рублей.Знаю точно,рядом с домом кирпичный завод. Вот и считайте когда лучше жилось.

Цену на кирпич в те годы не помню. Но четко помню, что кирпич и многие другие стройматериалы принадлежали к разряду жестко фондируемых. На них предприятиям и местным органам власти спускались фонды. Кто был ближе к руководству, тому эти фонды и предоставлялись (примерно, как на автомобили в то время). Для всех остальных кирпич доставался в очередях и бракованный (битый, пережженный, неправильной формы и т.д.).
В конце шестидесятых мы строили садовый домик. И с огромнейшим трудом смогли купить именно такой кирпич. Наверное, он стоил дешевле нормального. Но пришлось купить его раза в полтора больше. Ибо слишком большой процент брака был.
Приехал самосвал и свалил все в одну кучу. Потом неделю перебирали. Осколки битого и пережженного пошли на фундамент.
Были огромные проблемы с деревянными лагами и шифером. Единственно, с чем проблем не возникло - двери и окна на веранду. А все потому, что догадались поехать в "частный сектор", который сносили, и купили у хозяев старые окна и двери.

Взагалі - то ціни можна порівняти, івиходчи із того, що з/пл інженера - початківця була 120 руб., а $1 = 0р.63коп.
Зараз $1 =8 грн.00коп., тобто співвідношення 12,7.
Звідси з/пл інженера на сьогоднішні гроші 1523 грн.
Тобто індекс з/пл не змінився.
Аналогічно можна оцінити продукти, одяг, проїзд в метро та інші товари.
Якщо ж взяти нерухомість, то мишуть, що за 10000..20000 руб. можна було в кооперативі отримати спокійно житло. На теперішні ціни, це $6300..$12600.
Поки що хотілки - на порядок більші. От про що мова.
Що ціни не відповідають рівню доходів.

Удивляет, что люди обсуждают размеры зарплат и стоимость стройматериалов при СССР.
Будто при СССР кто-то строился на зарплату.

Цитата "flyman":

Взагалі - то ціни можна порівняти, івиходчи із того, що з/пл інженера - початківця була 120 руб., а $1 = 0р.63коп.
Зараз $1 =8 грн.00коп., тобто співвідношення 12,7.
Звідси з/пл інженера на сьогоднішні гроші 1523 грн.
Тобто індекс з/пл не змінився.
Аналогічно можна оцінити продукти, одяг, проїзд в метро та інші товари.
Якщо ж взяти нерухомість, то мишуть, що за 10000..20000 руб. можна було в кооперативі отримати спокійно житло. На теперішні ціни, це $6300..$12600.
Поки що хотілки - на порядок більші. От про що мова.
Що ціни не відповідають рівню доходів.

на 120 карбованців тоді можна було купити 9 тис чегли, а зараз 1 тисячу.В метро можна було проїхати 2400разів, а зараз 1000, масла купити по з,40=45 кг, а зараз лише 18.І так у всьому,єдине ,що залишилось відносно на тому рівні це хліб, тоді можна було купити 600 хлібин по 1 кг,зараз 500 хлібин по 600 грамів Так що зараз повинна бути зарплата тисяч 6, і це при тому що в ті часи токарі заробляли більше,мій товариш,дуже здібний до навчання ,вчитись не захотів лище тому що запрлата токаря 6 розряду була 300 крб

Цитата "Иззет Кизиларслан":

Удивляет, что люди обсуждают размеры зарплат и стоимость стройматериалов при СССР.
Будто при СССР кто-то строился на зарплату.

При СССР большинство строились на зарплату.Долго и убого,но дома ставили кирпичные.Отделка была нищенская.Но моя мама в 1960 году взяла ссуду в 2000 рублей под 3 процента годовых и получила на эти деньги так называемый финский домик,там вся столярка, ракушечник,кирпич.Строили сами, естественно наемные рабочие колотили без надзора как попало, я до сих пор расхлебываю недоделки.Но строились и я родилась в дубовой хате моего прадеда с глинянвми полами и без электричества ,готовили на керосинке, а через 7 лет жила в доме с балонным газом И так строились все соседи, у нас в 1917 году был участок в Лубнах с домом на 22 сотках, в 1955-1960 стали отрезать,оставляя только 6-7 соток и давать селянам под застройку.Так что я живу в окружении выходцев их деревни.Как они строились я видела своими глазами.

Цитата:

с глинянвми полами и без электричества

Сейчас на планете полтора миллиарда людей живут без электричества.
(Думаю, число будет расти - облэнерго начнёт отрезать должников )

(Взять к примеру Африку. Электрика там хоть и есть, но нечем будет платить и облы-негры будут кругом ходить и отрезать.
И люди потом будут собираться на митинги и свергать своих президентов с тридцатилетним стажем )