Львівянин чекав на квартиру 36 років

У Львові отримав квартиру черговик з 1974 року.



Читать дальше >>

Куцин-демократія
(Або як пан Михайло квартири розподіляли).

Любіть Україну, дбайте про неї. Вона ваша ненька, вона ваша Батьківщина. Вона єдина.
А ми її народ, її сини та дочки, її гордість та надія.
Дякуємо тобі, матусю, що ти у нас є, дякуємо тобі рідненька, що ти за нас піклуєшся. Ми тебе дійсно любимо, тому що більше не маємо кого.
Наші кращі сини Тебе боронили, віддавали за Тебе життя, щоб ти розцвітала, бо ми козаки, нащадки древнього роду козацького, бо ми твої діти, які готові полягти за тебе, які віддали тобі свою молодість, знаючи, що ненька нас не забуде. І не помилилися.
Наближається свято Перемоги, до якого ми старанно готуємось. Нащадки наших славних козаків – наше славне українське військо – переживає не найкращі часи, але Батьківщина їх не забуває. До ювілею Перемоги наші славні захисники отримають ордери на квартири нового будинку у Львові по вулиці Мечникова, майже в самому центрі древнього Львова.
І посприяв цьому не хто не-будь, а сам пан Михайло Куцин, командувач Західного оперативного командування, генерал-лейтенант, славний український козак, гордість нації.
Була дана вказівка житловій комісії розподілити квартири справедливо, адже в даній черзі кілька тисяч офіцерів – є серед них молоді лейтенанти, а є й славетні ветерани, які вже років з двадцять тому завершили військову службу і вийшли на пенсію, так і не отримавши такого жаданого житла. Всі вони, і молоде, і старше покоління, з нетерпінням очікують на свій власний куточок, який колись обіцяла ненька-Батьківщина.
Отож повернемось до нашої теми. Житлова комісія за вказівкою пана Михайла Куцина почала справедливий розподіл. Враховуючи факт, що черга надзвичайно велика, було прийняте типове рішення частину квартир передати в службовий фонд, щоб молоді офіцери також мали стимул для служби Батьківщині. Даний службовий фонд рівномірно розподіляється між військовими частинами згідно із внутрішньої черги. Все непогано, але будиночок непоганий, та ще й в центрі міста. Велика спокуса. Тому, як зазвичай, квартири були розподілені між тими, хто ближчий до пана Михайла, або між тими хто мав доступ до ближнього кругу пана Михайла. Щоб не було багато розмов, квартири розподілили без лишнього галасу, без засідань житлових комісій, без всякої громадської думки. На те воно і військо, щоб виконувати накази, а не обговорювати їх.
В результаті квартири отримали ті, хто мали отримати, а не ті, хто їх заслужив.
Друга частина фонду була віддана на розподіл між черговиками. Але й тут біда. Будиночок непоганий, та ще й в центрі міста. Велика спокуса. Є загальна черга, а є ще й кілька пільгова черга – для офіцерів, які користуються певними пільгами від Батьківщини.
Даних пільгових черг є декілька одна (загальнопільгова) – для ветеранів Збройних сил, учасників бойових дій та багатодітних офіцерів.
Інша (пільгова в квадраті) - для військових прокурорів, панів полковників зі штабу оперативного командування та інших поважних офіцерів, які мають доступ у високі кабінети.
Абсолютна більшість цих «пільговиків в квадраті» вже давно отримала квартири від держави і не мала абсолютно ніяких житлових проблем. Проте перед розподілом квартир вони почали розлучатись зі своїми дружинами і, як справжні джентльмени записувати на них отримане раніше у держави житло (хоча продовжували з ними жити дальше), жити невідомо де і невідомо як (в своїх же квартирах) і просити в держави ще одну хатинку (діти ж повиростали, внученята народились).
Крім того, в сім’ях панів полковників з’явились хворі (смертельно хворі) близькі родичі (хоча ніколи і нічим вони не хворіли і всі довідки були куплені). Всім край необхідно було додаткове житло.
Важко, дуже важко знайти вихід в даній ситуації. Житло необхідне всім, а ресурс обмежений. Тому вирішили піти тим шляхом, який не один раз себе виправдав на практиці постійне житло для черговиків розподілили без всякого галасу, без всякого засідання житлової комісії, виключно кулуарним шляхом поміж поважних людей.
Щасливчиками виявились (як завжди) поважні офіцери військової прокуратури та просто хороші полковники або офіцери, які мали доступ до «верхів». Законно майже все правильно для одних по терміну житлова комісія зобов’язана надати житло, адже вони прослужили на службі неньці-Україні цілих два роки, в інших були довідки (як у Висоцького яка не є, а все ж довідка) про неіснуючі хвороби та жахливий стан членів своєї сім’ї, а ще декому просто необхідно забезпечити житлом своїх дорослих дітей.
Дійшло до абсурду в списки жителів будинку попали офіцери, які взагалі на момент розподілу не значились в черзі. Просто була можливість, дякуючи службовому стану.
Цікава деталь згідно із Законом, якщо людина отримує чергове житло від Міністерства оборони (більшої площі), то вона зобов’язана здати попереднє в фонд даного міністерства. В нашому випадку жодна квартира із вторинного житла в фонд Міністерства оборони не відійшла.
І ще одна цікава деталь при даному «справедливому» розподілі жоден офіцер із загальної черги, жоден пільговик із тих (учасники бойових дій, офіцери які давно вже вийшли на пенсію), які вже десятки років стоять в черзі, квартири не отримав. Просто не хватило для них.
На жаль, і на цей раз цей бал не для них.
Вони і надалі залишаються в черзі, адже надія помирає останньою, а певна частина офіцерів, які віддали свої кращі роки службі в Збройних силах, помирає разом із надією, так і не отримавши власного житла.
Я особисто знаю не одного офіцера, який після завершення служби виїжджав на заробітки за кордон, щоб заробити собі на житло. Вони там не командують військовими підрозділами, не розробляють плани бойових операцій, вони просто гнуть спину різноробочими та підсобними робітниками.
Чи витримала б такої ганьби ще якась цивілізована держава?

Пане Михайло Куцин! Вітаю Вас із призначенням заступником Міністра оборони. Батьківщина цінить Ваші здібності, дбає про Вас і любить Вас.

Тільки чому вона не любить нас?




P.S. Описані події, на превеликий жаль, дійсно відбуваються у Львові. Вони
періодично повторюються з року в рік. Але постійно за вищеописаною схемою.