Ради кресел в Кабмине регионалы-отступники готовы сдать партию под БЮТ

Народный депутат, заместитель главы Партии регионов Сергей Левочкин считает, что «в определенной мере» рассмотрение в парламенте вопроса об отставке правительства «не было своевременным».



Читать дальше >>

Спасибо господин Левочкин за информацию о том, что наконец-то и в ПР появились люди, которые хотят бороться за выживание Украины и народа, а не только за миллионы которые вы получали с газовой трубы.

Ату их,ату!Ворон пошел на ворона!Монолитность рухнула при дележке баришей!Забивать стрелку и мочить!Братва сбрасивает фраки.Ждем арию Пахана!

Кризис кризисом, но люди живые. Там, где есть возможность косметического ремонта, постарайтесь",– завершил свое выступление Юрий Луценко.




Коммерсантъ, 09.02.2009


ВАШІ ВІДГУКИ


Ст.Паром, 2009-02-10 110116
Явка з повинною? Явка з мільйонами! У перший рядок заголовка винесено відомий юридичний термін. Це коли бандюка совість замучила, і він іде до таких самих як він, тільки у формі, і просить в’яжіть мене, карайте по справедливості, нехай спокутую гріх і матиму чисту душу. І далі - як у дешевих детективах совєцьких часів. Тепер на явку з повинною потягне хіба той, хто накриміналив на самий мізер. Що аж соромно стало, що так мало хапанув, то й совість замучила. Хто взяв солідно, намахав державу і ближнього на „грубі гроші”, той з чистою совістю йде у владу. Такси визначені від посад чиновників районного рівня до столичних слуг народу і до – самі розумієте. Особливо висока такса для тих, хто по службі має долати корупцію, тіньову економіку, оргзлочинність та інші нездоланні спокуси ура-демократичного розгулу. Ні, ми за людей з достатком. Бідні державу не збудують. Тільки особи з достатком мають гроші заробити, а не „наварити”. Інакше збудують кримінально-олігархічну піраміду, де пісок пустелі – це народ, вгорі – блоки мільйонерів, над якими – мільярдери, а вище – Сонце і небо. І ще борода Того, за яку хочеться вхопити і – ніколи не відпустити. Не один уже вхопив, зокрема блаженої пам’яті екс-губернатор Львівщини С. Сенчук. Велика була людина, крута, з розмахом. Уже котрий рік шукають вітру в полі, як у силових колах називають замовних убивць, а про тих, хто замовляє, взагалі мовчать. Ловлення вітру – то суєта суєт. Але служба йде. Вислуга років також. Кого „грохнуть” наступним? Взагалі, людина влаштована дуже вразливо. Ще одному екс-губернаторові, П. Олійникові, під час хірургічного втручання в столиці колишньої Австро-Угорської монархії, переказують, необачно зачіпили кінчиком скальпеля – ось і довіряй цим зарубіжним світилам! – атрофовані рудименти нервових закінчень, де у простих людей є зони елементарної совісності. Не те, що совість, а щось близько того. Що почалося! Пацієнт тяжко одужував і його наче б замучили докори сумління. Не може ні спати, ні їсти. Худне – сохне. Не дають йому наче б спокою кримінальні справи (КС), в епізодах яких він фігурує і які наче б то надійно сховані у „спецхрані” Львівської обласної прокуратури. Є такий орган надія трудящихся краю на справедливе життя. Тільки не ясно, на якому світі. Коли сановному пацієнтові стало геть непереливки, він, переказують, написав явку з повинною на ім’я самого Президента. Просив його осяйність звільнити з губернаторської посади, бо втратив здоров’я, намагаючись ощасливити невдячних і все заздрісних галичан. Від часів Івана Франка не здатні вони збагнути, чому то одні по-чорному гарують і ніц не мають, а інші - керують і жирують. До високо-совісного пацієнта поставилися з розумінням й огорнули увагою. Провели лікування гомеопатичними дозами діоксину, після чого біль докорів сумління майже зникла. У відповідному секретаріаті, де знають секрети щасливого життя українського народу, пацієнтові влаштували кілька сеансів психотерапії, пояснивши під легким наркозом, що КС – то давно минуле і забуте. Що в прокуратурі дресуру знають. Що не наживаються лише геть дурні, ті, хто не мають як, або ті, хто – капітал–влада–капітал – не бажають бути державними людьми. Пояснили щиросердне зізнання полегшує вину, але побільшує строк покарання. Явка з повинною – це самогубство, від якого нема порятунку. Пацієнт одужав і чекає на міністерське крісло. Тим часом і новопризначений в губернатор Львівщини М. Кміть, вчорашній головний водолій краю, повідомив що 2007 року заробляв близько мільйона грн. на місяць. Яких середній галичанин не заробить за все життя. Скільки б навіть мінеральної води не випив. Але ж мінеральні води Прикарпаття – таке ж багатство надр, як і вугілля, газ, нафта і т. ін. Навіть якщо ця вода біжить самопливом. Яким же чином вона обертається в монопольний прибуток певної групи осіб і що від нього має сам край, зокрема інфраструктура лікувально-природних центрів? Скільки дару природи перетікає у бездонні приватні кишені, а скільки – для спільної користі краю? Що дорожче – прикарпатська вода чи арабська нафта? Враховуючи, що галицькі мінеральні води експортують і в країни арабського світу, де пляшка води коштує нівроку 5-6 доларів. Дорожче за нафту! А всі бідкаються, що дорожчають енергоносії. Та мінеральні води України – на вагу золота. Якби ще навчилися їх збагачувати діоксином, весь світ лежав би біля наших ніг. Як чимало львів’ян фігурально лежать з приводу призначення „мінерального барона” на посаду керівника ЛОДА. Не треба нас переконувати в тому, що бізнес і влада – окремо. Окремо від закону, моралі, органів правопорядку. Які в свою чергу - окремо від усього. Поясніть інше. Чи в добродія М. Кмітя все в порядку (як би поделікатніше?) зі станом здоров’я? Чи бува мільйонер не впився дармової водички? Інакше, чому проміняв мільйонно-гривневу місячну платню головного водолія на в сотні разів меншу зарплату губернатора? Чому змінив ласкавий шелест золотавої водиці на задушливий гамір чиновних кабінетів, які востаннє провітрювали десь року 1991-го? Чи ми чогось не розуміємо? Може, ми не враховуємо суми „відкатів”, які набагато перевищать навар від цілющої водиці? Може, в ній мають втопити кораблик БЮТу, який сподобали багато галичан? Якесь таке прикре враження, що незалежність України стала не просто розмінною монетою, а є тіньовим капіталом, на якому вимахується згадана піраміда. Що ті, хто справді вболівали і виборювали незалежність, виявилися біля розбитого корита, натомість вибилися і згуртувалися професійні пройдисвіти (ПП), які опустили народ, окупували владу, забезпечилися силовими структурами, плювали на все і вся. Про яку явку з повинною кажете, панове?! Явка з плювиною В умовах совєцького дефіциту на все, крім світлі ідеали, вижити хотілося всім, а це вимагало знайомств, блату, нахабності, підкупу та інших пробивних якостей білякримінального світу. Розмірковувати на тему давно минулого нема потреби. Якби не те минуле сформувало прошарок ПП, котрі не просто зникли разом зі старим світом, а навпаки, швидко змінивши личину і риторику, почали нахабно облаштовувати під себе реалії незалежної України. У цьому відношенні чимало нині сущих з певним часовим досвідом не просто люди, а потвори минулого, сказати б, покручі тоталітарного суспільства. Моралізувати безнадійно. Старе, гниле, потворне має відійти в найприродніший спосіб. Має прийти нове і не одне покоління, не навчене брехати, лукавити, просити, пристосовуватися, загнивати. Процес зміни суспільства не механічний. Мертві тримають живих і продовжують ширити міазми свого розладу, нав’язуючи свою мерзенність. Ще невідомо, хто візьме гору, бо, за великим рахунком, в Україні нема кому рішуче вичистити Авгієві стайні катастрофічного спадку. Так собі – балаканина. Ось нещодавно Президент В. Ющенко скликав чергову нараду силовиків в столиці на тему боротьби з корупцією. І ще скличуть. І не одну. Корупції тільки побільшає. Скинемо високі оберти і перейдемо до прикладів. Хто має наглядати за прокурорами? Сторожити стражів? Контролювати контролерів? Бути суддями суддів? На Будапештському самміті глав держав НАТО Україні сказали почекати до грудня 2008 року (а потім чекати ще), не тільки тому, що Росія неситим імперським оком усе зазирає на „Малоросію” і „потчуєт” Німеччину й Францію енергоносіями, то ті „ради старатса” кинути Україну, а ще більшою мірою тому, що у нас не подолана галопуюча корупція і нічим не стримувана судова вакханалія. Плюс недієздатний парламент. Плюс паралізований Конституційний суд. Плюс провізоричий Верховний суд. Плюс… Одне слово, одні плюси, які є суцільним мінусом недієздатності системи державного управління. Кому потрібна така проблематична держава в НАТО? В ЄС? Нещодавно Україна отримала принципову згоду на вступ у СОТ, до чого вона також органічно не готова. До чого ж ми готові?! Красти, набуватися, задурювати, брехати, покривати одне одного. І знову виходить на корупцію, на кругову поруку, на гниття, При тім, усі малі негаразди пов’язані з великими і - навпаки, і чим далі вгору, тим більше бруду, підступності й зажерливості. Українське суспільство безмежно хворе на посттоталітаризм. Та давайте про веселіше. Свого часу була у Львові одна гоп-компанія. Невелика, але дуже міцна. До неї входили пан „мент”, ще один „мент”, ще кілька „ментів”, кілька друзів-прокурорів, кунак із контрольних служб. Кзьондза, як у старому анекдоті, не було, але була, даруйте, [***] і то – не одна. Але саме останні були найпорядніші особи в тому товаристві, яке мало більше ознак стійкого і схильного до корупції угруповання. Траплялося різне, але для змалювання тих яскравих епізодів забракне мізерних талантів ста Юзь – обсерваторів, а Гоголя в наш час не знайдеш. Це він, незрівнянний, міг написати, що з-поміж певного провінційного товариства порядною людиною був тільки прокурор. Та й прокурор, якщо добре розібратися, був великою свинею. Якось пан „мент” під добрячою „мухою” - на випередки з нею! – їхав на авто у власних справах і збив жінку, яку не помітив на узбіччі дороги. Складні переломи. Аби залагодити справу, потерпілій запропонували відкупного, але з огляду на складність і тривалість лікування, вона назвала більшу суму. Тоді її вирішили просто „кинути”. В який спосіб? Адже порушена КС. Є медичні висновки! Хо-хо! Вчіться наївні. Пан „мент” обставляє все так, наче б разом із ним у машині їхали свідки, зокрема кунак із контрольних служб (він же – на оперативному зв’язку у „мента” як добровільний інформатор). І ті свідчать, що потерпіла сама – з суїцидальними намірами – кинулася під машину пана „мента”, яка чи то стояла, чи то взагалі посувалася заднім ходом, втікаючи від жінки-камікадзе. Відповідно - потерпів пан „мент”, якому покалічена невдаха має оплатити ремонт пом’ятого капоту, а головне – важку моральну травму. Бо в той спосіб потерпіла кинула чорну тінь на світлий образ одного з найкращих працівників ОВС західної частини СССР. Так, ще існував СССР. В органах правопорядку та в суддівстві творилося бозна що, і ці славні традиції не лише успадковано, а й примножено. Лжесвідки є „підставою” і мають відповісти по закону? Тільки не за умов кругової поруки. КС заволокитили. Благо, ще один „мент” працював у міському слідчому управлінні, ще кілька „ментів” у ВВБ, а други-прокурори пильнували, аби не постраждали законні інтереси їх найяснішого товариства. Потім та КС спочила за давністю літ і її поховали в невідомій могилі. Забудьте. Жінка залишилася з інвалідністю? Бо коли набридло життя, треба стрибати з високого мосту на асфальт, а не під стоячу машину пана „мента”. Життя було веселе, а компанія була кмітливою. Як сказано, дефіцитом у СССР було все, від колготок до джинсів і від електронних годинників до золотих прикрас. І тут наша славна компанія „пронюхала”, що можна добряче поживитися на Далекому Сході. Там у вільному продажу і японське електронне барахло, і золоті вироби. Але – виключно для своїх. Там закрита зона та оскільки поруч Японія, з якою є обмежені торгові відносини, то за сміхотворні ціни там запросто придбати розмаїті принади проклятого капіталістичного світу. Потім усе можна продати в рідній Галичині з великою маржею. Питання як дістатися із західної точки неозорого СССР у східну було успішно вирішено. Втім, блискуча „ментовська” операція мало не закінчилася плачевно. Прибувши на Далекий Схід й ошалівши від торгових щедрот, наші герої почали змітати з прилавків усе, що блищало, пищало і „тікало”. У першу чергу – золоті вироби. Займали чергу через одного-другого місцевого споживача і – брали все поспіль. Аж ту примітивну конспірацію викрили пильні представники совєцької близькосхідної торгівлі й „стукнули”, кому слід, про підозрілих „супчиків”, які нафаршировані грошима й скуповують усе оптом. Щастя всміхнулося нашим західним оперативникам. Перш ніж їх „підмели” східні оперативники, вони поодинці встигли дременути в різні міста Далекого Сходу. Потім зустрілися в нейтральному місті і з почуттям добре виконаного обов’язку прибули до Львова. Як потім самі зізнавалися, це була найскладніша й найнебезпечніша професійна операція в їхньому житті. Не зігнутися під вагою „золотішка” та іншого барахла й нічим себе не виказати в очах усе Підозрілих східняків, потребувало великого оперативного хисту. Головне було „базаріть чіста па рускі”, щедро пересипаючи мову великоматірними перлинами. „Сваї, сваї!” Ну хто б подумав, що западенці такі підступні? Скільки потім тим набутим негласно торгували і скільки на тому наварили, сюжет для окремого кримінального серіалу. А виявляється, і японські електронні годинники не таке вже й щось. В одного з кількох тисяч привезених годинників (перетрясли?!), уявіть собі, випало скельце. І кудись зникло. Ніби КС про автонаїзд. Але ж не викидати годинник без скла. То його кунак із контрольних служб урочисто подарував свому знайомому, і так – без скла? – він прослужив йому ще з двадцять років. За цей час розвалився СССР, золотими виробами – бери не хочу! – завалені всі прилавки, японський ширвжиток нікому не потрібен, а те, що колись становило спекуляцію в особливо великих розмірах, як і незаконну фінансово-торгову діяльність без сплати податків, що передбачало великі строки ув’язнення та зганьблення честі мундиру (все ж - „менти”, контролюючі і т. ін.), просто перестали вважати карним злочином. Це - тепер. А тоді ж! Тоді ж не врятувала б і явка з повинною. Та, Богу дякувати, СССР наказав довго жити. Викинувши вже осоружні компартійні квитки (на відміну від годинника без скла), наші транзит-спекулятивні оперативно-розшукові герої нераз похизувалися в ура-патріотах, а дехто з них навіть зробив і продовжує робити успішну кар’єру в столиці, патронуючи водночас і вірний Галицький П’ємонт, який явно замалий для масштабності таких особистостей. Йдеться про політичну кар’єру з наперед необмеженими можливостями. Прокуратури то - нема, судова система, де не зруйнована, там схоплена. Мало того. В автобіографіях для нагородних справ (на плутати з КС!) з нагоди очікуваного відзначення почесними званнями „Будівничий незалежності” супер-ступенню наші герої з властивою скромністю вказують, що свого часу, ризикуючи життям, на повній автошвидкості, вони успішно вивели з ладу небезпечного ворожого агента, який видавав себе за звичайного львів’янина. Можна було б і забити, але, по-перше, все ж то була жінка, а по-друге, це могло б викликати підозру в іноземних розвідок. Водночас, повідомляють наші герої, ризикуючи свободою, за власною ініціативою вони здійснювали безприкладні таємні рейди в закриті зони СССР, здійснюючи широкі й цілеспрямовані акції проти торгово-фінансової системи „Імперії зла”. Підважуючи в той спосіб її економічну потужність, позбавляючи далекосхідних „совків” так любого їм золота та японського ширвжитку, переводячи увагу КГБ СССР на підривні дії японців, допомагаючи в той спосіб братам-галичанам і підтримуючи всіляко національну революцію 1991 року. Потім - помаранчеву революцію, демонстративно пов’язуючи шиї відповідного кольору шаликами та виносячи на своїх ветеранських плечах (як колись далекосхідні скарби) весь тягар Майдану незалежності. Наші герої! Честь вам і хвала! Нема такої жертви, до якої ви не вдалися б в ім’я рідного народу. Не кажучи, про шкурні інтереси. Патріотично-золотодобувна тема на тому не вичерпується. Уже після розвалу СССР у різних країнах постсовєцкого простору склалася інша кон'юнктура на вироби з цінних металів. Оскільки в Росії ціни порівняно нижчі, гріх було не скористатися з нагоди й не налагодити таємний канальчик постачання золота в Галичину, де зберігався відповідний попит. Звісно, все робилося для економічного підважування вже Росії, яка проводила не все добросусідську політику щодо України і тиснула на неї енергоносіями. Тепер роль солюючої скрипки відігравав уже кунак з контролюючих органів, який з такої нагоди круто змінив професію, а роль ансамблю прикриття виконував пан „опер”, якого після багатьох зусиль усе ж випхали на пенсію. Чим мало не провалили блискучо задуману операцію проти традиційно недружньої країни. Нічого. Екс-„мент” прилаштувався у ... Верховній раді і то - не швейцаром. І „по службі” постійно відвідував Львів. Для здійснення операції у центрі Львова обладнали резедентуру, будинок якої зовні замаскували чи то під „стіну плачу” ура-демократії із супутнім сміттєзвалищем, чи під будинок-привид „Вивих”, який на початку 1990-х років лякав перехожих на площі А. Міцкевича. Там, де нині одоробло „Укрсоцбанку”. Усе було чудово. Золотий потічок із недружньої країни добігав до берегів невидимої Полтви, де й зникав. А в кунака-резидента нараз знаходилися „сімейні скарби”, які він збував на правах законного спадкоємця. А що? Моє! Хочу – продаю. І нараз чи то кунак-резидент допустився помилки, чи в організацію таки проник ворожий агент, який у прямому сенсі зазіхнув на золоту жилу. Оскільки з метою конспірації резидент не міг сам промишляти золотовалютними оборотками, він доручав це іншим особам. Та коли набридло по грамульці-другій збувати стратегічний товар, він віддав оптом сто тридцять з лишком улюбленого металу диявола… І треба ж, аби той дістався в руки ворожого агента. І той наче б повернув золото у „Гохран РФ”. Чи в золотий фонд Кремля. Хоча з іншого боку, що той мізер порівняно із золотим запасом РФ. Втім, ще за іншою версією, агент нічого не взяв, а його просто вирішили „дістати” і „подоїти”, як це й робиться професійними умільцями за участю підставних свідків. Коли і слідство, і судді – свої. Що почалося! Агента вже й засудили та посадили б, однак виявилося, що матеріали слідства підроблені (і то родичами екс-пана „мента”, який мусів звільнитися з органів ВС), а судді діяли за „наводкою” слідства та намовою зацікавлених осіб. У самий раз писати явку з бодай … половиною правди про золотовалютні операції? Не дочекаєтесь! Дійшло до Верховного суду України. Але Феміда має стільки непереварених судових справ, що у неї на тлі склерозу мозку й повійності вдачі розвинувся залізобетонний запор. Відбійним молотком не проб’єш. А зубило – зламаєш! Годилося б притягати до відповідальності, по перше, авторів інспірованого судового позову про зникле „золотішко”, по-друге, учасників замовно-сфальшованого слідства, по третє, працівників прокуратури, які не здатні розібратися по суті справи й підтримують сфальшовані звинувачення, по-четверте, суддів, які ідуть на налигачі зловмисників, ніби, даруйте, вівці за своїми круторогими баранами, по-п’яте… Ну це вже - зась! Столичні власті, які патронують професійних пройдисвітів, аби не сказати політичний криміналітет, понад законом, мораллю, обов’язками. Риба то гниє звідки! І аж до кінчика хвостика, який смердить кожному під носом і в глухій провінції. Тим паче, що в своїх нагородних поясненнях високо-патріотичні змовники тлумачать свою нову золоту оборудку в той спосіб, що цим шляхом вони бажають повернути з Росії в Україну бодай частинку гетьмансько-козацьких клейнодів та золотих скарбів, вкрадених ще за часів царату і досі неповернутих. І що ці скарби мають експонуватися у київському мистецькому „Арсеналі”, на впорядкуванні теренів якого із лопаткою помічений сам Президент. А те, що, приміром, у центрі Львова із власності міста зник свій історичний арсенал – „Цитадель”, досі так ніхто і не помітив. Ні Президент, ні генпрокурор, ні міський голова, ні міські райці. Тому у Львові – все можливо. Оплот демократії! Фігу вам із маком, а не явку з провинною. Від редакції. Застерігаємо, що все викладене вище є художнім домислом, який оберігається на правах приватної інтелектуальної власності. На стороні якої у грізному обласному відомстві нині перебуває син екс-пана „мента”. Що також є вигадкою. Отже, хто б щоб не подумав, не співставляв, не вигукував „Так це ж правда!”, не вір написаному. Ця явка – провалена. Хіба би хтось вказав точні прізвища згаданих осіб і - чим вони є нині. Ст. Паром P.S. Екс – мент, він же - комісар ( дільничний інспектор) Какані Галицького ринку, він же – винуватець ДТП де постраждала невинна особа, він же Головний консультант Верховної Ради України, заслужений аферист України Барнацький П.С. Ідейний покровитель Барнацького П.С. – народний депутат України,психічно-хворий тип Кармазин Ю.А. Дах від МВС УКРАЇНИ логопед Луценко Ю.В. Криша Барнацького П.С. від обласної міліції - генерал-антибіотик Пісний В.М. Даховик Барнацького П.С. від міської міліції - мразь Червінко М.І. Пддєльнік по золотим аферам Барнацького П.С. – хамидло Корнят В.І. Криша від обласної міліції співробітник УВБ – Задорожній І. дахував майбутнього консультанта ВРУ Барнацького П.С. коли той складав амін протоколи на мертвих душ списуючи анкетні дані з надгробних плит на цвинтарях. Кунак № 1 – Дядьо Є.Т. бувший директор будинку культури працівників торгівлі, він же заслужений БОМЖ, «пахнючка» не подумайте вонючка в ательє «Оксана» по вулиці Зеленій. Кунак №2 – Петрик Олег Михайлович мітинговий баламут і аферист, хрунь з великої букви. Агент Барнацького П.С. і золотошукач Шурак Я. – бувший вимагач захисту прав споживача. Климович Я.І. - телевізійна реклама і шарлатанство. Син екс – пана мента Мельник Р.Я. ханига і хабарник а зараз в обласній міліції бореться з корупцією.